А у нас ллє дощ, мов із відра,
Б'є чечітку на дахи бляшані.
Осінь, ніби відьмина сестра, —
Варить каву в сизому тумані.
Небо — наче вицвілий атлас,
Прохолода тиснеться під шкіру.
Цей похмурий, півосінній час
Перевірить нашу правду й віру.
Краплі б'ють об скло, немов серця,
Що забули ритми і закони.
І немає цій воді кінця,
Тільки мокрі тіні й бастіони.
Світ сховався в кокон із дощу,
Де застигли спогади і кроки.
Я обра́зи давні відпущу
В цей глибокий, крижаний неспокій.
Ліхтарів розплавлені вогні
Плавають в калюжах, як медузи.
Наодинці в тиші у ці дні.
Слухаю дощу шум — його блюзи…
08 червня 2026 р.
