Я, мов стріла, що в тебе в голові,
Застрягла і не витягти вже звідти.
Там, де думки іржаві і живі,
Сигнал притих й не хоче далі бігти.
Я вже вросла в кору, немов граніт,
І нервами просочуюся в синус.
Я твій приватний, злий метеорит,
Який ламає звичний плюс й мінус.
Сиджу хребтом, немов залізна вісь,
Там, де мізки стікають від напруги.
Тримаю міцно твою тиху злість.
А ти ховаєш спогади в кольчуги.
Не витягти хірургам цю іржу,
Не візьмуть її жодні агрегати.
Я теж з тобою в черепі живу,
Ми двоє один одному, мов кати.
08 липня 2026 р.
