Сучасні вірші про життя: авторська поезія, мудрість та натхнення

Не відкрию більш душу, о ні! Та й для чо́го? Немає для кого. Зуби стиснуті, біль в кулаці, Німа сцена із фільму старо́го. Були сльози й не стало вже сліз, Мов криниця -- душа пересохла, Сум сховався, в глибини заліз, Хоча буря нібито вщухла. Не відкрию більш душу, […]

Потепліло, чекає двір, Тротуари, стежки, дороги, Ще недавно поміж снігів Неслухняні сковза́лись ноги. Зеленіє по-но́вому хміль, Вгору дивиться, в гілля бузкове, Злетів ворон, вбік полетів, В тихе небо ранкове. Всюди го́луби і в споришах, Не забути --- крупою вгостити, „Не забути" лише у думках Та ще слово „купити". […]

Всміхається кава до мене зухвало І піниться в турці — мов місця замало. Будильник рве тишу, собака співає, А в мене вже дах помаленьку злітає. І плани десь там копошаться і труться, Мов біля дверей стоять, мнуться і мнуться: «Війти? Може, ні? Та хто ж її знає? Вже […]

Мені давно не дарували квітів. Не тих, прилизаних в фольги екран, А тих, що дихають серпневим літом — П'янких і щирих, мов старий роман. Забувся жест — нехитра нагорода, Коли крізь залізяччя втоми й пил, Від ніжних пелюсток п'янка свобода Приносить спокій і надійний тил. Мені давно не […]

Впало небо до ніг? Чи розсипались плани в пісок? Ну то й що? — навіть зорі згорають у темних вітрах. Вітер вибив тепло, і у грудях тривожний клубок? Ніч пройде — і світанок засвітиться знов на дахах. Кажуть: «Час утікає, і вицвіли мрії старі». Ну то й що? […]

— Мамо, скажи, це моя кімната? — Так, моя доню, тепер вона твоя. — А чому ж на стінах не можна малювати? Ти ж казала, мамо, як була малою, То на шпалерах квіти малювала ти сама. -Розумієш, доню, це твоя кімната, Але ми тут гості, це не назавжди. […]

Парад безумства йде під тріск кісток, Його хода ламає вісь тяжіння. Карбує небо кожен рваний крок в кривавих ранах мертвого творіння. Там сміх дзеркал крізь скошений фасад, Там блазні в золоті жеруть святині. По площі вибиває крок парад, Життя ламає у гнилій машині. Танцюють тіні швидше за тіла. […]

Все про село та про село, Немов прокинулась --- я ж в місті! І вперше в голову прийшло --- Від мене нуль кори́сті. А от в селі роботи тьма, Із рання та до ночі, З весни --- город, трава, жнива, І осінь теж робоча. Врожай збираєш, тащиш в […]

Моя прогулянка по місту, Ловлю́ моменти весняні́, Трамвай минає площу чисту Та старомодні ліхтарі. Таксі, тролейбуси, трамваї, Маршрутки там, маршрутки тут, На світофорі поставали, Свій далі маючи маршрут. Зупинка та, зупинка друга, Кафе, аптеки, магазин... І знову те ж, немов по кругу, Навіщо стільки? Хто просив? А це […]

Ми пішаки у грі старого часу, Йому байдужі виграші й жалі. Не назбирати миті про запас нам — Вони щезають, наче журавлі. Він не у цифрах замкненого кола, Не у годиннику, що ріже крок. Він у розмовах, в поглядах довкола, У зморшках, що лишають нам урок. Мчимо, не […]

Між нами — скло і ртутний герметизм, Завмерлий тиск на позначці «ніколи». У тебе кредо — сталий егоїзм, Мій шепіт — ти сприймаєш як уколи. Де Торрічеллі виявив межу, Де, угорі, вже вичерпався кисень — В собі, порожній спокій стережу, І вчуся жити без твоїх освідчень. Не тисне […]

Мов полотно — етюд із акварелей, Або на парусині грубий шарж. Ми пишем світ мазками несвідомо, І часом це скидається на фарш. То барви ллються сонцем крізь долоні, То згасне світло — і пливуть мазки. Ми ловим виставки десь на кордоні, І маємо — неписані рядки. Хтось вибирає […]