Сивіють скроні й блиск в очах згасає,
Та жінка не здається ні на мить.
Десь там далеко в серці ще кохає,
Але душа тріпоче і болить.
Мороз малює візерунки в вікнах,
Тривожно стогне вітер вдалині.
Та не здається українська жінка,
Хоч і не солодко їй там на чужині.
Вона ще хоче жити як раніше
І мріє про тепло родинних стін.
Але не спить ночами все частіше,
Чекаючи найкращих, добрих змін.<br>Сухар Світлана
