Сучасні філософські вірші: авторські роздуми про сенс життя

Простір згортається в нитку сувору, Гусне час срібною ртуттю на склі. Ми не здіймаємо голови вгору — Коренем вгризлися в скиби землі. Пам'ять, мов сито для білого шуму, З часом холоне й твердіє, мов лід: Хтось випікає із відчаю думу, Хтось замуровує в щілинах світ. Іскра не падає […]

Я складаюсь з архіпелага подій, З точок земних, із часу й матерії. Моя свідомість — коробчастий змій, Десь там, в повітрі, будує імперії. Без королів, палаців та слуг, В ній нема класів, нема ієрархії. Зверхність й гординя — тут певний недуг, Жителі всі — то окремі монархії. Й […]

Чи є у Вічності мета? Чи це лиш плин серед віків, де час розпахує врата у тишу згублених світів? Вона не квапить, не зове, не ставить знаків «стій» чи «йди», у тиші річкою пливе і розмиває всі сліди. Ми важимо свої шляхи від «що було» і до «тепер», […]

Чи є у Вічності мета? Чи це лиш плин серед віків, де час розпахує врата у тишу згублених світів? Вона не квапить, не зове, не ставить знаків «стій» чи «йди», у тиші річкою пливе і розмиває всі сліди. Ми важимо свої шляхи від «що було» і до «тепер», […]

Де та ціна подібного блюзнірства? Де та межа людської сліпоти? Обурюємось ми на концтабори, Та в кліткопарки звіра здатні завезти. Будуєм тюрми людям і тваринам, То хто ж тварина звірячої подоби? І там, і там життя стає млином, І це створіння комусь то до вподоби. І насолоджуємось творінням […]

Любов - біда й велика ласка, Яку опікує планета. В її торбинці ця закваска - Гримучий мікс біди і ласки - Потай породжує поетів. Поезія плекає мрії, Але віщує про халепи, Про довгі і нудні події, В яких химерами гибіють І генії, і недотепи. І капсулюють ті і […]

Стисло показують сюжет серіалу (Що краще б залишався тільки сном...) В стислих рамках, в стислих списках, З сильним тиском – показують знов... Кадр за кадром розкривають деталі, Як завжди, готують нам новий сезон... На блюдечку викладуть "свіжі новини" – Приправлять їх страхом, і абсурдом... Коли вже екшн і […]

Як створити нове, Коли ще "панує" старе?! Воно ж само не піде, Само себе не заміне... В очікуванні зміни – Тримають старі міни, Що вибухають позмінно, Коли будуєш на старому нове... Через хибні заміри – Падають нові стіни, Що будувались позмінно На фундаменті старого життя... І як все […]

На кострищі старих ілюзій Горіло все: від книг до молитов... Ніхто не стримав вогнища, Що розгоралось знов і знов... Із просохлих, чорних дров, Обвугленого світосприйняття, Якого кожна версія могла Мати право на життя... Та... не судилося – полилолося: "Червоними" ріками, "Чорними" днями, Тривожними ночами – З надією зустріти […]

Коли стане сумно - поклич на розмову... Поклич себе! Так-так – себе! А не когось. Якщо не стане близьких твоїх навколо, Чи зможе вислухати щиро, інший хтось? Бо інші – як усі, наділи маски навісні – Смакують ролі акторського мистецтва. Створивши собі грим, пройшовши Рим – Не віднайдуть […]

Закоренілі дерева корчувати тяжко — Особливо ті, що ростуть з голови. Їх коріння невпинно і вправно, В фундаменті роблять дірки... Їх крони й гілки – важка ноша, Опале листя й насіння – це бруд, Їхній вигляд для людей – це сором – Що забирає віру в себе, і […]

Пересихають ріки – бідніють люди... Згорають ліси – їдкий смог повсюди... На розоранім полі, без води не росте – Марніє, вмліває, безврожайно помре – Маленька билинка – І таких мільйони – Маленькі люди – поламані долі, Знеможені – шукають прихистку в тіні, Дерев, яких спалили навесні...