Для когось осінь — справді золота,
Додолу тихо падає яскраве листя,
Для когось затишна й м’яка,
І душі в них від спокою аж чисті.
А я сиджу у бліндажі, берці в багні,
А руки чистять своє улюблене звірятко,
Мій милий, щирий автомат,
Мов те улюблене ягнятко.
Не радує мене і те,
що із дерев все листя впало.
Все видно добре в далечінь,
І дрон шугає із краю в край.
І падаєш обличчям у багно,
Бо надто сильн хочеться пожити.
Вгорі кружляє те чуже лайно —
Вишукує, кого би вбити.
Ти кажеш, то така краса,
І з кішкою на сонечку погрітись,
У нас мишей тут ціла мережа,
Порозважають так, що ніде дітись.
У вас асфальт, бруківка, ліхтарі,
А тут дороги розвезло усюди,
Ні підвезти, ні їжу, ні бк..,
І кожен день тут гинуть люди.
А ці кацапи пруть, і пруть, і пруть,
Не знаю, що у них в дурній макітрі,
Горілку п’ють, на смерть ідуть,
І трупом тхне від них в повітрі.
Ну що, вже якось осінь перейде,
А там і взимку не замерзну.
Краса для нас — не головне,
Тут головне — себе не загубити.
30.10.2025 Війна
