Безсонні ночі

Вона була з тих, хто не спить ночами,
Хто тихо береже свій чистий світ.
А я стояв між злими вітрами,
Тягнучи за собою важкий свій слід.
Вона була з тих, чия мова — як тиша,
Як тепле світло в церковнім вікні.
А в мене — напруга, що груди тисне,
І темні думки на самому дні.
Вона молилась за мене тихо,
Коли я блукав у чужих краях.
І відступало будь-яке лихо,
Коли я бачив сльозу в очах.
Тепер я знаю, де моє місце,
Де зберігається мій спокій.
В її святому, теплому місті,
В молитві тихій, глибокій.
Вона терпіла і холод, і голод,
Лиш би я був зігрітий і ситий.
Вона чекала мене ночами,
Поки я бігав світом відкритим.
А я й гадки не мав про ті сльози,
Що вона лила в самоті.
Вона брала на себе весь побут і грози,
Щоб зберегти мої дитячі руки.
Але коли вона поруч ставала,
Всі мої війни затихали вмить.
Ніби вона один секрет лише знала:
Як тихим світлом вогонь загасить.<br>Черній Андрій