Було́ не так все, все не так,
Як посмішка невміла,
Здіймавсь і падав наш літак,
Не втримували крила.
Наш корабель спливав, тонув
І в штормі, і у штилі,
А ти і досі не збагнув
Топили на́що хвилі.
Пройтись хотілось по весні,
За руки взявшись, як то мило!
Але чомусь одній мені,
Тебе ж ніяк не зачепило.
Хотіла в осінь завести́
Тебе, у жовті її чари,
Коли б не йшов, ступав де ти —
Пташки там затихали.
Ховалась ніжність при тобі,
І кольори тьм’яніли,
Чорніли хмари голубі,
І промені не гріли.
14.04.2026.
Ганна Зубко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
