Біліє парусник на морі (сонет)

Біліє парусник на морі…
Був близько, а тепер пливе у синю даль.
Згасає ще одне життя у горі –
воскова свіч життя не вічна є, на жаль.

А море, тихе і спокійне,
співає пісню вічності глибин…
Летить душа за парусником білим,
зникає горя гіркості полин.

Летить душа, летить туди,
де моря синь єднається з блакиттю неба,
де дивним сном перетинаються світи,

де мрій танок і царство вічного спокою,
в словах зникає там потреба,
і не шумить життя бурхливою рікою…

07.02.1999<br>Юлія Маринич