Не рахую давно вже зіро́к,
Не цікаво, зізна́юсь, одній,
Стоїть досі,(без нас вже),місток,
Наші лавочки в па́рку пусті.
Ходжу всюди минулим одна,
До деталей усе огляда́ю,
Жаль, природа не все зберегла,
В її пам'яті й нас вже немає.
Поміж лип всі змужнілі дуби,
Вздовж ялинки стрункі край алеї,
Височать на могилах хрести…
Не ступала я біля твоєї.
Гіркі сльози тримаю в очах,
Не показую біль свій нікому,
Все ж радію я потай у снах,
Коли посмішку бачу знайому.
Якби голос почути зблизька́,
Чи здаля ти зміг би гукнути…
Веде стежка в глиб па́рку вузька,
Де по то́бі я зможу сплакнути.
25.06.2026.
Ганна Зубко
