А в тому слові, що з тої тиші,
Давно тебе шукаю між рядків.
І кисть моя тобі вірші пише,
І чути кроки з усіх боків.
І не так страшно тебе не знати,
А лише так бʼє по обличчю факт,
Що я могла тебе не впізнати,
Що я згубилася серед тирад.
І серця свого я голос болю,
Що проклинає в сплетіннях сну,
Почую я, що люблю палко долю,
І все ж чекаю нову весну.
Я знаю, серед мурів, що зветься містом,
Де у мільйонів свій ціль і шлях,
Є десь душа з такого ж тіста,
Є десь ті очі, що розвіють страх.
