Вона йде крізь віки — незламна, жива,
У серці — вогонь, у погляді — слава.
Під крилами вітру, крізь темряву зла,
Несе свою долю — святу й величаву.
Вона — мов весна після зимних снігів,
Мов пісня, що світ із попелу зводить.
В її очах — мільйони доріг,
Та кожна у вирій надії проводить.
Вона йде — і тремтить небокрай,
Їй шепоче історія тихо слова.
Бо дух її — вільний, немов каравай,
Із зерен, де виросла доля жива.
І буде іти — крізь вогонь, крізь роки,
Крізь тіні століть, крізь тернисту дорогу.
Вона — це любов, і надія, й роки,
Вона — Україна, що йде в перемогу.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
