Та що про біль нам всім відомо.
Та що це біль, як не тюрма,
коли ти вже не можеш знову —
хоч цілий, а душі нема.
Коли все поряд стало сірим,
мазки обірвані — пусті.
А ти ідеш по цьому лезу
босоніж, ріжеш мозолі.
Коли від подиху німієш,
без сліз і слова не зв’язати.
Біль часто — те, що не синіє:
він в серці залишає лати.
Коли навколо все в колючках,
і кожен погляд — мов омана,
у всьому бачиш неминучість —
об біль ти витираєш рани.
Смієшся, хоч душа розп’ята,
Говориш крізь німі вуста.
Найбільша біль — це слово «втрата»,
коли частинка вже мертва.<br>Макс Громов
