О рідна земля, скільки ти спогляда:
Як орди змінили магнати
Як тут панували — великі й малі,
Забуті і славою взяті.
Тут бачив народ стільки горя і бід,
Що вистачить світу на тризну.
Та в кожній епосі — мов Божий привіт —
Ти ніс свою долю залізну.
Тут в скелях свої панували мужі,
Що волю кували століття.
Як тільки не били мадярські пани —
Вони вкарбувались у пісні.
Їх подвиг славетний — Оспіваний ним,
народом Із духом глибоким,
Що гори зробив своїм храмом земним
Дарованим небом і Богом.
Де зруби на чатах стоять вікові,
Де ватра в колибі іскриться,
І гроно старе у палкій мураві
Між скель проростає — пророче.
З руїн і пожарищ піднявся наш край —
Срібна Земля відродилась.
В смерекових шатах, де волі розмай,
Вона від чужинців закрилась.
Не в «дальнім кутку» Закарпаття стоїть,
А в серці Європи — на кручі.
Крізь терни і бурі у вічність зорить,
Зірвавши хмарини могучі.
<br>Макс Громов
