Розірвані хмари — мов крики землі,
Горять горизонти у чорній імлі.
Залізом і болем пронизано час,
Сльоза у матусі — мов рана для нас.
Спинилось дитинство в розбитій хаті,
Солдати у сні не встигли встати.
І тиша кричить так, що серце щемить,
А пам’ять усе ніби рана, болить.
Та світло не гасне, в очах ще вогонь,
За волю і правду, за наш батальйон.
Встає Україна з попелу й ран —
Ми непереможні , хай знає тира́н!
