У землю вгризся мокрий бліндаж,
Заснув під стріхою мертвий пейзаж.
Над головою — зорі, як біль,
В тиші в окопі — вижити ціль.
Немає свисту, немає атак,
Лише димить цигарка в руках.
І кожен звук — як з іншого світу,
Тут вже минає не одне літо.
Солдат мовчить. Молиться вмить.
Про Бога, щоб вижити, про те, що болить.
Про тишу цю, що страшніша за грім,
Бо знає — його чекає сім'я, та рідний дім.
Мить — і здригнеться небо й земля,
КАБи знову бомблять поля.
А поки — тиша. Холод, вогонь.
Окопи мовчать. Чекають… ворон.
