Осінь топчеться біля порогу,
Трусить яблука спілі в саду,
Вийду стежкою знов на дорогу
Та в долину, до річки зійду.
Берег інший, там спів не лунає,
Шелест інший, трава десь руда,
Жовкне листя, потиху спадає,
Все так само хлюпоче вода.
Прохолоду уже не шукаю,
Вона всюди і стежка веде
Між дерев,
повз плетючого хмелю,
Між кущів, де ожина росте.
Ніжне сонце заглЯдає в хвилі,
Промінців у мій бік додає,
І укотре в осінній долині
Заспокоїлось серце моє.
12.09.2025.
Ганна Зубко
