В кварта́ли зайду́ дивні, старі,
Де поверхів зовсім немає,
З минулого віку будинки такі,
Цікавість перемагає.
Вітром неначе туди занесло́,
В епоху далекої миті,
Де чудні двері, незвичне вікно,
І ґанки всі хмелем обвиті.
Квіти звичайні, маленькі сади,
Шпоришем тротуари вкриті,
Скрізь раритет, що не кажи,
Та в ньому хотілося б жити.
Усе нагадало чимось село,
Та чим — не скажу́, не знаю,
Що віддушиною було́
І частинкою раю.
25.07.2026.
Ганна Зубко
