Я босоніж пройдуся по траві,
Зіб’ю росу з барвистого світанку,
Побачив я тебе в імлі,
Незрівняну ні с ким панянку.
Одразу з кроку перейду на біг,
У швидкості розмажу всю картинку.
Я побіжу, не відчувая ніг,
Так як ніколи на свою зупинку.
Я підійму і покручу тебе,
В обійми стиснувши руками.
І відчуття ніколи не мене,
Що людство береже віками.
Ти поряд, погляд твій ясний,
Від нього серце завмирає.
Мій світ, що був колись простий,
Тепер від щастя розквітає.
<br>Ігор Перегняк
