«Окей, я просто напишу думки»
З цих слів і почалась поезія.
Зійшли десь в серці різко шви,
І в тіло вирвалась біль первісна
Хороший стан — утопія в яву.
Вже легше буде вірити у Бога,
Ніж в те, що звук тоненьких темних струн
Вмить стане на щось радісне все ж схожим
Навколо кажуть: «Більш радій життю!»
І, може, часом спробувати хочу,
Та ці думки ховаються в страху,
Що біль з собою потяг уволочить
Бо легко, як стражданням захлине,
Натхненння з голови не вилітає,
Коли спокійно — вовком хоч стогнеш,
Воно тебе не троне навіть краєм
В середині — постійна боротьба:
Здоровий глузд терзає божевілля,
І усмішка належить показна
Не їм обом, а тій — що більш покірна
Про неї мало знаю навіть я—
Ховається вона далеко вглибі.
Вона є і прекрасна, і страшна —
Чарівна пані завжди ділить вибір
Щоправда, справедливим не назвать
Той вибір, що дає ця дама,
Бо він зазвичай складений з проклять,
В яких вже головною вона стала.
Та головне питання не пішло:
Як зберегти любов, відмовив болям?
Я цим питанням задаюсь давно —
Це не питання, це — безодня<br>Маря Лилецвіт
