ПОХІД В НІКУДИ 2026
Приїхали в Михнівку — я, Коля, Саня, Влад,
У клубі більярд, пиво — просто благодать.
Кулі розлітались, настрій був кайфовий,
Ніхто ще не знав, що вечір буде бойовий.
Тут Віка з Аліною заходять у двіж,
В руках у них віники — почався заміс!
Держаком по Колі: хрясь! і ще раз,
Коля вже подумав: «Ну все, це піздєць для нас».
«Каленики, з’їбались додому, нахуй!»
А ми їм: «Та самі йдіть нахуй!»
Давали відсіч, стояли стіною,
Та зрозуміли: пора нам додому.
Зібрались у путь — дванадцять кіло,
Але перед виходом питання було:
«Владос, дай двушку пива, дорога ж далека!»
Владос: «НІ, НАХУЙ!» — і сховав пляшку десь.
Отак без двушки, але не без духу,
Пішли Каленики прямо додому.
Два бокали пива тримали в руках,
Із ними й топтали дванадцять верстах.
Дорогу обсикали — де тільки могли,
Михнівські карти на шлях поклали.
Потім ті карти теж не пожаліли —
Обісцяли їх так, що вони вже поплили.
Аж раптом Крузак під’їжджає до нас:
«Хлопці, хто вас обидив? Кажіть прямо зараз!
Хто вас вигнав? Хто вам зробив біду?
Ми можемо їм єбальники набити в ходу!»
А ми такі: «Та братва, все нормально,
Просто додому ідемо — вечір аномальний».
Крузак поїхав, а ми далі пішли,
Бо Похід в нікуди ми вже почали.
Дванадцять кілометрів — ні тачки, ні хати,
Два бокали пива — наші головні солдати.
Саня і Влад — друзі, звісно, «золоті»,
Особливо Влад, що двушку не дав у путі.
І так до самого дому, крізь ніч і пригоди,
Крізь пиво, більярд і михнівські дороги.
І якщо запитають: «Навіщо ви йшли?» —
«Ми самі не знаємо. Просто пішли!»
ПОХІД В НІКУДИ 2026
12 км. 0 плану. 2 бокали. 1 легенда.
Каленики — вижили. Михнівка — запам’ятала.<br>Дяченко Богдан
