Душа
Душа вночі скидає тіло
І лине вільна в простір снів —
Туди, де зірка затремтіла
Над плесом тихих дум і слів.
Вона летить, легка й прозора,
Повз хмари, вежі і мости —
Де в ніч вплітаються узори
Чужої дивної краси.
Там плин часу, небесні храми,
Зникає біль, мовчать жалі,
І все здається тільки снами
На цій замисленій землі.
А на світанку, крізь тумани,
Вона повернеться назад —
Одіне тіло, мов кайдани,
Вдихне тяжкий життєвий чад.
13 червня 2026 р.
