Розкаркалась ворона,
Як поряд крук присів:
„А я ж така чудова!
Мене й орел хотів!"
* * *
Дід люлькою все дмухав,
Горілочку ще пив,
А баба — як та муха,
Що повзає без крил.
* * *
Крутив дівчатам го́лови
Та вибрав з-поміж всіх —
Не доїть і коро́ви,
Не випікає хліб.
Фарбує лише губи
Та нігті береже,
Говорить все про шуби
Й усяке золоте.
* * *
Примушувала втома
На хвильку прилягти,
В хліві ж — реве корова,
В дворі — кричать качки.
Чого́ тільки не скажеш,
Ще й діти щось хотять,
Утома, йди! Заглянеш
Годинок через п'ять.
* * *
Сія́ла молодість, порха́ла,
Пишність не схо́дила із губ,
Та згодом старість наздогнала,
Останній виставивши зуб.
* * *
Дивилась не у воду,
Як заміж тоді йшла,
А на чорняву вроду,
Дурна була, дурна!
* * *
На похорон копійку
Відкласти не могла,
Бо дід все пив горілку
Та вимагав м'яска́.
* * *
Пшеницю вже посіяв,
Й город увесь зорав,
Ще й двір весь переміряв —
Роботу так шукав.
Штахети перещупав
Згори у низ, з бокі́в,
На кожну ще й подмухав,
Чого́ тільки не вмів!
* * *
Знов фарбував ворота,
Й до стін ще хоче йти,
Якась хоча б робота,
Щоб з глузду не зійти.
* * *
Серед гаю зозуля кричала,
Що найкраща з усіх матерів,
Яйця в гніздах чужих лишала
І ніяких більш клопотів.
* * *
Казала гусінь: „Схочу —
Всю зелень тут поїм!"
Й відчула злість сорочу,
Попавши в її дім.
09.09.2026.
Ганна Зубко
