Ти знову в моїй голові,
Сидиш там, неначе прокляття.
Я хочу згасити цей біль,
Та ти у думках — безкінечне багаття.
Ти вростаєш під шкіру плющем,
Ти — моя найсолодша отрута.
Я вмиюсь киплячим дощем,
Та ніколи не зможу тебе я забути.
Ти знову замкнув всі ходи,
І я за тобою в дурмані по колу.
Втікати далеко й замести сліди,
Та я добровільно спускаюсь додолу.
Ти знаєш, що ти мій закон?
Мій вирок, мій кисень, мій панцир!
Для тебе я вся — назавжди, без умов,
Лиш видай мені свій лікуючий пластир.
Ти — шрам, що не хоче зійти,
Ти — пам’ять, що вміє боліти.
Нутром я волію від тебе втекти,
Та вчуся тобою одним лише жити.
Ти потрібен мені до судом,
Моє пекло, в якому шукаю я раю.
Я сховаю усе під замком,
Тільки місце для тебе в собі залишаю.
Так. Ти знову в моїй голові.
Ти — моя незагоєна рана.
Я віддам без вагань свою душу тобі,
Бо без тебе життя — це суцільна омана.
