Ми дивимось в очі — і бачимо нас,
Але поміж нами простягнутий час.
Дві душі дзеркальні, та сковані крила —
Незрима стіна часу нас розділила.
Ти робиш свій крок — я повторюю рух,
Тримаю твій подих і ловлю на слух.
Ми створені із ідентичного болю —
Торкаєшся скла і клянеш свою долю.
Простягнеш долоню — я руку беру,
Але відчуваю лиш холод й тугу.
Ми поруч, ми разом, у спільному горі,
Однакові й різні, мов хвилі у морі.
Застигли навічно в німій глибині,
Мов два силуети в чужому вікні.
І кожен наш порух є викликом долі,
Що ділить єдине й тримає в неволі.
Цей простір між нами не має доріг,
Він чистий, як перша сльоза або сніг.
Ілюзія близькості вічна між нами,
Та замкнені ми часовими ключами.
04 вересня 2026 р.
