Запам’ятай мене таку —
без срібла в темному волоссі,
жваву, легку й молоду,
Із вітром у кроці,та голосним сміхом.
Бо старість, кажуть, не мине,
вона приходить без упину.
Запам’ятай мене живою —
поки палаю без причини.
Я запам’ятаю — та не так,
як пам’ятають лиш світлини.
Я буду бачити твій знак
у кожній рисі без провини.
І якщо срібло ляже в коси,
я не злякаюсь тих доріг —
я закохаюсь ще сильніше
у кожен прожитий твій рік.
Запам’ятай мене без зморшок,
з характером моїм палким,
з вогнем у сірості очей,
з безумством трішки молодим.
Бо молодість минає швидко,
розтане, мов весняний сніг…
І я боюсь, що разом з нею
згублю свій блиск, свій вільний біг.
Твій блиск — не в шкірі й не в роках,
він глибше — в серці, у висоті.
Ти — не весна на пелюстках,
ти — сила світла у житті.
І хай роки торкнуться тіла,
та не зламають висоти.
Я буду поряд — так же щиро,
кохаючи тебе завжди.<br>Ольга Худан
