Живемо так,
що треба зараз жити,
не довго думати,
не відкладати.
Бо життя
не запитає,
що ти встиг зробити,
не запитає,
чого хочеш ти.
Над головами —
дрони та ракети,
«шахедИ»-камікадзе…
Це війна.
І хочеться нам очі на реалії закрити,
відкласти все на завтра,
бо
немає сили, часу, втома давить,
нема натхнення, віри, впевненості.
Та час не жде,
а життя не вічне.
Нас не чекають —
ми чекаєм щось.
Потрібно жити.
Нам потрібно жити
у цю ж секунду, хвилю чи годину, день.
Ми не приречені на смерть,
ми не встигші жити.
Живіть, любіть, робіть!
У нас немає часу
на довгі роздуми й вагання —
потрібно зараз,
в цю швидкоплинну мить.<br>Вікторія Дадика
