А за порогом йде війна…
Ні! Не війна – істерика гібридна від царя, владки москалів,
Який вчинив різню народів…
Різню криваву, дику та безкомпромісну.
В різній тій ти як ціль, причина – бо для царя ти
Нуль, нуль абсолютний. Ти є чужий йому, нікчема!
Бо ти йому істота іще та… –
Істота, що відбилася від зграї з його краю –
Він просто мусить знищити тебе як зайвість в цьому світі, як непотріб.
І знищити негайно, щвидко, терміново!
…Та щось пішло не так для нього, щось на заваді стало.
А ти… – із гаджетом сучасним шукаєш ігор та розваг.
Де козаком рішучо вміло враз окульбачуєш коня,
Верхи на огирю стрибаєш крізь оник димний у вогню
Та що є моці (стрімко так!) в інформаційний простір скачеш –
У свято, в подорож, в оман, у блиск та відблиски святкові,
У маскарад, в бали щоденні…Забув проте,
Що поруч, тут, вже за порогом йде війна,
Сичить істерика гібридна по всій московії з кремля.
Для путиноїда ти – мрець…який живий, поки що.
…Тобі ж начхать!
В ілюзіях ти весь, тебе нема і духом в цьому світі!
У світі, що живе в потворному, в руїні сьогодення.
І світ живе цей зараз та тепер! Ось саме нині, біля тебе…
Тобі плювать!
І що тобі вчорашнє… – побіжно пригадається тобі, а на прийдешнє –
Твій ігнор…воно ж незриме та ніщо, тобі його не знати.
…Та все ж бо саме нині слушний час аби освідчитись Фортуні
В безсуперечності своїй, у незрадливості богині,
Цій дивовижній капризулі.
…О, так! Усе змінилися у часі (можливо, я змінився в ньому…).
Тут кожен зайнятий собою, собі самому головний
Та прагне Бога і сободи, але…але…але… –
За тим порогом йде війна,
Кремлівський приступ істерії.
Онтойя
