У небі рев — то не громи,
То гармати кричать з пітьми,
Розривається день на двоє,
Кров і попіл — а ми йдемо строєм.
Сонце ховається за дим,
Світ здається якимось чужим.
Плаче мати біля порогу —
Син не вернеться вже з дороги.
Крик гармат — мов лють Землі,
Шепоче страх у кожнім з днів.
Смерть крокує по чорних травах,
Де нещодавно сміялась слава.
Та крізь грім і смерть — любов,
Ми станемо до бою знов.
І поки серце ще не камінь —
Ми встояти зможемо разом із вами.
