Любов

Любов — квінтесенція всього живого,
Без неї згасає незрима струна.
Чи жили б ми досі у світі такого,
Якби не дарував нам любові Творець? Ні, луна б мертва була.
Бо любимо серцем ми виключно все:
Від крихітної травинки, пісчинки і квітки,
До звірів, до рибок, що хвиля несе,
До кожної чистої, світлої людської дитинки.
Ми пишемо вірші, слухаєм музику дивну,
Ведемо натхненно високу філософію дня,
І пензлем торкаємось полотна безневинно,
Бо кожне творіння — то Божа свята течія.
Ми бачимо диво у краплі роси на світанку,
У спалаху зір, що палають на небі нічнім,
І радість стрічаємо знову щоранку,
Ділитись добром — це єдиний наш світ і наш дім.
Та є і ті інші, чий шлях у темницю веде:
Що звикли чуже забирати і нищити душу,
Що сіють лиш горе там, де смерть пройде,
І кров'ю омити прагнуть тиху сушу.
Вони не пізнали тепла і дарунків Творця,
Їх серця холодні, заковані в крижані мури.
А світло любові торкається нашого лиця,
Щоб душі зціляти від темряви й лютої бурі.