Розвіялись хмари, і зникли тумани,
Заспівала душа у ранковій тиші.
Загоїлись тихо старі мої рани,
І чистим поривом мчать думки кудись.
Так легко у грудях, і дихати вільно,
І світ підкорився без зайвих умов.
І серце сміється так щиро й надійно,
І кожна хвилина дарує любов.
Чому ж цей спокій розлився так тихо?
Чому зникли тіні і болі з очей?
Чому оминуло тривоги і лихо?
Чому сонце сяє в душі моїй?
Хто знає цю тайну — хай серцем осяє,
Хто прагне розгадки — хай гляне у вись.
Тут відповідь тиха для тих, хто блукає,
Щоб кожен у смутку до світла доріс.
