Ми були

Ми були — і цього вже досить,
Щоб лишитись у пам’яті днів.
Навіть якщо тепер між нами
Тільки тиша холодних слів.
– Пробач, що не сталося «вічно».
– Не треба, ми просто були.
– Я дякую щиро за ніжність.
– І я… за ті тихі світи.
Ми тихо стали трохи далі,
Немов два береги ріки.
Колись ми поруч крокували,
Тепер — у різні вже боки.
– За руки, що гріли у холод.
– За сміх серед темних ночей.
– За те, що колись ми знаходили,
Один одного серед людей.
Я не тримаю більше силою,
Не вчуся повертати час.
Лише спасибі долі щиро
За коротке, але наше «нас».
– Ми трохи загубили «разом»,
Але не загубили тепла,
Я вдячна за кожну фразу.
– Я вдячний за те, що була.
Нехай тобі щастя знаходить
Нові світанки і сни.
І навіть якщо ми не поруч
Я вдячна за те, що був ти.
Бо ми були… і цього досить,
Щоб серце пам’ятало дні.
Ми відпускаємо з любов’ю
Те «нас», що житиме в мені.
І може, десь через роки
Ми випадково стрінемось очима.
І тихо посміхнемось – без журби,
Бо біль вже стане просто спомином між ними.
– Пам’ятаєш, як ми мріяли колись?
– Пам’ятаю… і це було красиво.
Шкода тільки, що дороги розійшлись.
Та я вдячна, що ти був у моїм світі щиро.
Ми не чужі, та вже й не разом,
Між нами спогади живуть.
Вони тихенько, раз за разом,
До серця стежку віднайдуть.
– Нехай тобі щастить у всьому.
– І ти знайди свою весну,
Якщо колись згадаєш знову,
Згадай, що я вдячний тобі був.
Бо навіть біль має значення,
Коли він з любові росте.
Ми стали одне для одного частиною
І це вже ніхто не зітре.
І якщо спитають колись у мене,
Чи шкодую, що ти був у житті
Я тихо скажу: «Ні, ніколи».
Бо ти навчив мене любити і йти.
І хай ми тепер вже різні дороги,
І хай між нами мовчать міста
Я вдячна тобі за ті всі тривоги,
Бо з них народилась моя доброта.
Ми були… і цього достатньо,
Щоб серце зберігало тепло.
Дякую тобі за наше «колись»,
Воно назавжди у мені проросло.<br>Кейт