Весна приходить серед вибухів,
І небо низько, як журба.
Я бачу поле — все в обривках,
Та вірю: буде ще доба.
Стоїть земля в росі й мовчанні,
Немов вдова серед садів.
А я з тобою в кожнім ранку,
У кожнім подиху вітрів.
Листи твої — як дотик ніжний,
Як тиша, що тримає знов.
Коли все димом стало й кришить,
Живе в мені твоя любов.
Дерева тягнуться до неба,
Як я — до тебе крізь роки.
І навіть там, де вогонь ллється,
Я чую крок твій десь легкий.
Мій край — роздертий, але вільний,
З-під попелу росте життя.
Я йду в пітьмі з відкритим серцем —
Бо в ньому ти. І майбуття.<br>LikoDan
