Крізь сміх і сльози день іде —
міняє барви на льоту:
то ледь відчутно підштовхне,
то обрізає нам ходу.
Сміх розсипається, як дощ,
і зупиняє тьмяний крок.
А сльози — це мовчазний борг,
що не сплатили ми у строк.
А кожен крок — між «так» і «ні»,
між дією і вічним «потім».
У вічність час ведуть сліди —
не то підтримка, не то опір.
І навіть там, де темна ніч
затримує наш вільний крок,
крізь сміх і сльози — віч-на-віч
ми відмикаємо замок.
17 травня 2026 р.
