Ти мій лисіючий нарцис,
Мій символ втомленої вроди.
Ти знов над дзеркалом завис,
Шукаєш на чолі «свободу».
Ти «пудриш» носик, п’єш детокс,
Бо зморшка — ніби зайва звістка.
Твій ідеал — це анти-Локс,
А не якась там гучна чистка.
Колись мав кучері густі,
Сьогодні — це спокійні хвилі.
Та пам’ятаєш їх в душі —
Герой жіночої стихії.
Три волосини гладиш ти
Так ніжно, мов струну бандури.
Любуєшся, і віриш в те,
Що в тебе є ще «шевелюра».
Любуйся, любий, не втихай,
Ти — трохи міф, а трохи звичка.
Про лисину не забувай —
Вона тобі пасує трішки.
14 квітня 2026 р.
