Коли поряд пустка й нема ні душі,
І вітер штовхає та б’є холодами,
Ти йдеш уперед, прокладаєш шляхи,
Щоб чесно іти, а не бігти задами.
Ніхто не тримає за руку тебе,
А шлях покриває густий світ туманний, —
Ти вчишся долати його і себе
І оновлюєш світ, свій власний, оманний.
Ідеш уперед, коли ноги мов сталь,
Коли кожен метр — твоя битва із тінню.
Не дивишся в землю, а тільки у даль,
Крізь втому, зневіру і власне терпіння.
Бо сила не в тому, щоб йти у юрбі,
Де кожен підтримає, кожен почує.
А в тому, щоб вірним лишитись собі,
Коли твоє серце тобі шлях диктує.
14 квітня 2026 р.
