Доторкнутись я до тебе хочу,
Та відчути міць твоїх плечей.
О, які вони широкі наче крила,
Я не зводю з них своїх очей.
Я притисну твої мужні груди,
Мов два пагорби вони стоять.
В них вся міць твоя, мій любий,
Я щаслива їх в руках тримать.
Я спущуся вниз по улоговині,
Де розсипались у два ряди,
Живота пружна мускулатура,
Як пишаєшся собою ти!
А під ними — таке велике щастя,
Що тримаю я у власній руці,
Так люблю його, прям до нестями,
Безперервно бавилась би залюбки.
Ну, а далі, те, що все тримає,
Ноги, мов ті стовбури.
Стегна, ікри, мов ті самураї
Можуть вдарити, а можуть і нести.
Ти мій щит, ти мій Геракл,
Вся твоя статура захисна,
У житті мене оберігає
Мій від неї розум несповна.
***
Пролетіло років двадцять п’ять, не більше,
А яка різниця нам тепер?
Куди ділись ті пружні сідниці?
Куди дівся твій невтомний звір?
Наробило пиво диво —
Ти розм’якнув, та щось полисів.
Ну звичайно, блиск на голові
Це теж так мило,
Хоч не впевнена, що ти цього хотів?
А яка ж тепер у нас прикраса!
Твій живіт не перестрибнути, не обійти
Притулитись я до тебе можу,
Тільки милий мій, із за спини.
На живіт натисниш — не дай Боже!
Полетять із низу в вирій «голубки»,
Полетять, а сморід нам залишать,
Чи я добра господиня? Як вважаєш ти?
Та все ж є у цьому всьому своє щастя,
В затінку на пляжі я лежу,
Твій Монблан, як та гора достатку,
Я очами все не охоплю.
Затишно мені тепер з тобою,
У тобі вмістився весь цей світ.
Тінню я твоєю вкриюсь, як габою,
Скільки залишилось нам тут літ.
14.04.26
