Нас всесвітнє тяжіння у вересні заполонить,
лиш повіки прикрий і почуєш як лист пролітає.
Приторкнувшись хмарини, у танці під спів вітограю,
він завершить політ на старій черепиці за мить.
День прожито і небо осліпне до зір глибини,
розчиняється голос у сірій, вологій долині.
Над водою сивіюче пасмо туману висить, а над ним
лісу тиша і в небо устромлені чорні вершини.
За порогом над долею ти перемогу здобув,
та над обрію краєм нових перешкод суголосся.
Час тікає в пісок щосекунди в добу,
і вітри, всі дваналцять, над містом надії розносять.
Збережеш чи розгубиш, пройдеш, уповільнивши крок,
крізь забутий пустир, що колись називався сузір'ям.
Не залишить сліда на папері безсиле перо,
тихим смутком опуститься поза вікном надвечір'я…
<br>В'ячеслав Семенко
