Найкраща помста — зовсім не слова,
не крики в спину, не гірка образа.
Вона приходить тихо, як трава,
що проростає крізь «важливі» фрази.
Чекав ти бурі — грому і війни,
моїх падінь, розбитого обличчя.
А я тим часом виросла з весни
й навчилась жити без твого «величчя».
Ти думав: зникну я, зламаюсь, пропаду,
заплутаюсь у власних темних звичках.
А я — іду. Всміхаюсь та іду.
І навіть не згадала… так, для звички.
Найкраща помста — не шукати шлях,
як уколоти боляче, гостріше.
А жити так, щоб твій колишній страх
мене смішив… і став іще смішнішим.
Іронія проста: ти ж сам хотів,
щоб я була «сильнішою» без тебе.
Ну от, дивись, — тепер мій світ розцвів.
Я виконала. Навіть понад треба.
12 квітня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
