холод в квартирі,
по телеку крутят кіно чорно біле,
на вулиці вітер.
знищений світ,
і вулиця поряд, це горить вся наша доля.
немов не має іншой забави.
від стуку в двері підстрибуєш, правда?
і більше сили ти не знайдеш,
немає світла, тепла, згадки,
вже бажання жити зникає,
поки надворі лунають сигнали.
хмара чорна над містом стоїть,
запах такий, немов палять бензин.
страшно від звуку, від шуму машин, немов всі страхи прийшли в одну мить,
і лиш живеш ти зі страхом,
раз не сьогодні: це лише сон,
раз не завтра: не кінець цієї сварки.
немов люди в чомусь винні,
що життя таке вручили,
і сказали, не біжіть.
зараз ваша молодість пройде під звуки гучні,
і молитви в підвалі, коли діти, маючи батька, знають, що це ймовірно до завтра.
що ваші "кращі роки" проходять зі зброєй,
що ваші слова не дойдуть до когось,
що завтра ваш дім може стати загоном,
що завтра ваш дім, буде лиш полем.
<br>Аніта Артюх
