Я дивилася в небо з вікна
У нічну уже, пізню годину,
Десь одна, друга хмара пливла
І зірки де-не-де ледь видно.
Місяць мов із холодного скла,
Ніде сяйва у ніч не кинув,
Й пригадалося небо села
У таку ж, у нічну годину.
Там виднівся маршрут всіх доріг,
У ві сні все село сіяло,
Вікна сяяли, сяяв поріг,
Тіні ангелами стояли.
І зірок тих, неначе квіто́к,
Дрібні й більші — усі пригожі,
Устеляли, здавалось, ставок…
Село й місто нічим не схожі.
17.07.2026.
Ганна Зубко
