Завтрашній вечір вже дивиться у вікна безжально,
Вже мій погляд прикритий буде для тебе назавжди.
Сховався він там за хмариною біля зорі — як же банально!
Розповісти б тобі історії свої, веселі й сумні, та це вже нереально.
Моя тінь блукатиме в безодні страху, за горами болю,
І я хочу… ні, мушу: всі сліди замету, щоб не йшла ти ніколи за мною.
Там буду стояти біля озера сліз, сховавши печаль під корою.
Ніколи більше не впаде зоря, там з дерева навіть не чутно спів солов'я.
А кайдани зіграють симфонію з голосів батьків, близьких, братів.
Мене, мов рідного, закутає туман у свої димні, покинуті світанки,
Довіку щоб служив для безтурботної туги лише безглуздою приманкою.<br>Viktor Blazhevskyi
