Він був уже не в одній країні,
Прекрасним світом подорожував.
Там берег омивали хвилі сині-сині,
А тут гори, мов тверді велетні, стоять.
Там бачив сотні міст, далекі горизонти,
Збирав росу з чужих, незнаних трав.
Він бачив ліси, ті, що мастодонти,
І тихо до кишені спомини складав.
Мій персонаж по-справжньому кохав,
Коханим був у відповідь, авжеж.
У Бога спокійного життя завжди прохав
Й щоб Він не ставив жодних дивних меж.
Я бачив сам, як його люблять:
У білих стінах, при святковому столі
Не раз на рік збирається родина,
Й не на годину, а від обіду й до першої зорі.
Він був щасливим від життя
Не тільки восени, а й навесні.
Мріяв прекрасно ці роки прожити…
На жаль, це тільки у моєму сні.<br>Viktor Blazhevskyi
