Не квола панна

Серед палаців, де шепочуть тіні,
Де заздрість нишком точить гострі леза,
З’явилась та, що не схилить коліна,
Її лиш серце – найміцніша теза.
Не квола панна, не лишень краса,
А розум гострий, мов той меч в руках.
В очах – вогонь, що небо обійма,
Що світить путь крізь сумніви і страх.
Вона шукала щастя, незрадливу долю,
Любов, що здатна гори з місця рушить.
Та світ не простий, йшов наперекір їй,
Плетів інтриги, намагався зрушить.
Та кожен виклик лише множив силу,
Із пасток липких знаходила свій шлях.
Де інші бачили лиш безвихідь, скруту,
Вона плела з надії мудрий стяг.
Не словом лиш, а вчинком доводила,
Що честь і гідність – вищі за усе.
Її мудрість була гостріша леза,
А воля – скеля, що не піддасться злу.
Вона пройшла крізь бурі, біль і страх,
І досягла бажаного й висот.
Її кохання розцвіло, немов зоря,
І щастя стало дійсністю її долі,
Бо лиш така душа – могутня і міцна –
Знайшла своє, здолавши всі перепони.
Мар'яна Побігун