Подяка замість сліз

Я повинна тебе відпустити,
Хоч якби тяжко мені не було.
Не тримати за спогад, не жити
Тим, що зникло, хоча ще пекло.
Я трималась — за тіні, за листи,
За усмішки, що давно не твої.
Але в кожному “ще” було “ні”,
І в надії — зневіра в мені.
Ти мовчав, я придумувала слова.
Ти ішов, я шукала дорогу.
А тепер — тиша стала права,
І в ній я нарешті зберуся знову.
Я відпущу — без істерик, без сліз,
Лиш з подякою за те, що було.
Бо любов — це не тягар і не в’язниця.
Це вміння піти… коли відсутнє не тепло.<br>Анастасія Бондарєва