Твої вірші так розривають душу.
Як павутиння.., туга між рядків…
Іще раз прочитати мушу.
Завмерло серце, не хватає слів.
Твоя поезія промовисто кричала.
Порозкидала тінями сніги…
Вона крізь кригу словом виринала,
Благала повернути вечори…
Хвиля енергії затисла серце.
Відчула я твій сум, він про любов…
Листок з паперу відчайдушно рветься,
Перо зрадливе повертає знов…
Хай крони посипаються сніжками.
Птахи.., нехай летять кудись…
Твій йойкіт трепетно ще відчуваю,
Піднялись фібри у далеку Вись…
Застигли фрази.., десь у Піднебессі.
Вони увіковічили чуття…
Твоя душа – вона, ніби воскресла!
У відблисках поезії життя.
ND💗<br>Надія Холод
