і знов не те
всього лиш мить непевна
в котру , здається , безлічі думок
немає місця
прихистку немає
немає теплоти дівочих рук
лишень слова
і віковічний смуток
лиш те ,
чому давно пора піти
загинути
у просторах всесвіття
забути шлях
до серця мойого
та миті ці
що спогадом лукавим
тривожать сьогоденнії думки
чомусь не йдуть
чомусь блукають поряд
отаборившись навіки
і не забути
не змінити долі
не розірвати Гордія вузли
а жити
сьогоденням , що з минулим
єдиними нитками
в полотно.
2013 рік.<br>Лана Краска
