За обрій сонце впало горілиць,
та небо не від зірок заясніло —
то полум’я страшне, без меж і лиць,
у мирний дім незваним прилетіло.
Воно не гріє — обпікає сни,
лишає чорний попіл на порозі.
В багаттях хижих чорної війни
згорають квіти, мрії у тривозі.
Тріщить залізо, плавиться асфальт,
і забиває дим гіркий дихання.
У цьому хорі болісних струн альт —
землі моєї стогін і страждання.
Та є вогонь, сильніший за те зло,
і він не згасне під завалом сталі.
Це те тепло, що в душах розцвіло,
в серцях, що битися не перестали.
І навіть попіл, навіть чорні дні
не перекреслять внутрішньої сили —
ми вистоїм в пекельному вогні,
крізь цей вогонь ми вийдемо живими.
15 квітня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
