За вікном так багато поля
Воно міряє кроки до неба
Він каже – то купа болю
Ти просиш: не забирай! не треба!
Ти живеш аж ніяк не сьогодні
Тобі зовсім не хочеться пити
Скільки часу минуло відтоді,
коли довелося летіти?
У тебе багато граней
Усі від різних фігур
Чому завжди такий п'яний,
Той юнак, що зводить мур?
Бережеш, як зіницю ока
Кожен лист, що приходить із дому
Не треба вже більше пілота
Ти навіки розтанула в ньому.
Анастасія Коба
