Її індустріальний район, її простора оселя
Її товсті стіні, її протікаюча стеля
Її вічний запах кави й дощу
Вона каже те, про що я мовчу
Вона малює квіти там, де зостраху тремтить моя рука
Хто знав, що та мить буде солодка й щемка?
Якби вона зайшла на 30 секунд раніше
Вона б точно знала, що те, що їй треба ось там – лівіше
Якби вона спізнилася хоча б на хвилину
Всі її старання остаточно стерлися б в піну
Єдине, що мене тут тримає
Питання: як вона все це пам'ятає?
Анастасія Коба
